Бореліоз (хвороба Лайма, Borreliosis) – трансмісивне захворювання, яке характеризується лихоманкою, пригніченням, анемією, ураженням нервової системи
та нирок.
Лайм бореліоз є одним з найбільш часто діагностованих трансмісивів у тварин і людини в Північній Америці, Європі та Азії, а також Австралії, Південній Америці та Африці. Експериментально індукований та спонтанний бореліоз описаний у собак, котів та інших тварин. Через труднощі у постановці діагнозу та видового розмаїття збудника дані про поширеність цього захворювання та географічного розподілу інфекції у світі недостатньо точні.
Збудником бореліозу собак є Borrelia burgdorferi. Борелії є тонкими спірохетами розміром 0,3–0,6×2–20 мкм, з 3–10 великими завитками. Борелії добре сприймають анілінові барвники, за Романовським-Гімзою забарвлюються в синьо-фіолетовий колір.
Вони мають унікальний генетичний апарат, якого немає серед інших бактерій, що складається з однієї лінійної хромосоми і набору циркулярних плазмід. Борелії можуть культивуватися на складних поживних середовищах, що містять сироватку крові, асцитичну рідину, тканинні екстракти, при температурі 28–35 ºС в атмосфері
з 5–10 % вуглекислого газу, а також у курячих ембріонах при зараженні жовтковим мішком. Чутливі до висихання та нагрівання, при дії температури 45–48 ºС гинуть протягом 30 хвилин. Стійкі до низьких температур та заморожування. Виділити збудника з крові пацієнта чи ліквору вдається рідко. Ліпідмодифіковані білки зовнішньої мембрани забезпечують здатність борелій прикріплюватися та проникати у клітини господаря. Внаслідок взаємодії борелій з макрофагами відбувається виділення інтерлейкіну-1, який індукує запальний процес.
Зараження бореліозом відбувається при укусах іксодових кліщів, при цьому у собак ділянка укусу локальною еритемою не супроводжується, на відміну від людей. Резервуар збудників
складають дикі копитні та гризуни. Дуже важливо те, що у собак можливе контактне зараження бореліозом через сечу. Інкубаційний період становить 1–2 місяці.
Собаки протягом декількох тижнів або навіть кількох місяців після укусу кліща демонструють анорексію, підвищення температури тіла, кульгавість, болючість та/або набряки одного або декількох суглобів, м’язів або хребта, лімфаденопатію та протеїнурію внаслідок гломерулонефриту. З іншого боку, зазвичай реєструється лейкоцитоз.
Зміни у суглобах є імунообумовленими, у пунктаті суглобової рідини підвищено кількість нейтрофілів. Деякі дослідники спостерігали гострий дерматит та поліневрит з гіперестезією в ділянці спини анаплазмозом (Anaplasma phagocytophilum). За даними ветеринарної практики, бореліоз у собак може протікати одночасно з іншими інфекціями, які зумовлюють неврологічну симптоматику – герпесвірусну інфекцію, чуму м’ясоїдних.
Клінічна картина бореліозу в експериментально інфікованих собак розвивається в період від 2 до 6 місяців після зараження та корелює з початковим збільшенням титру антитіл до сироватки крові. Симптоми бореліозу при експериментальному моделюванні хвороби зазвичай м’якіші, ніж ознаки природного до 40,5 °C), набряк суглобів, збільшення лімфатичних вузлів, анорексія та загальне пригнічення. За бореліозу у собак розвивається імунозумовлений гломерулонефрит. У важких випадках одним із проявів захворювання може
бути гостра хвороба нирок (Acute Renal Disease), що супроводжується азотемією аж до уремії, протеїнурією, периферичними набряками, тромбоемболією, а також неврологічними
симптомами. При хронічному перебігу собак спостерігається поступова втрата ваги.
Лабораторно виявляється нерегенеративна анемія, стрес-лейкограма, тромбоцитопенія, гіпоальбумінемія, гіперфосфатемія, гіперкаліємія. У сечі виявляється протеїнурія, гемоглобінурія, гематурія, глюкозурія, білірубінурія та активний сечовий осад. З віком у собак, які перехворілина бореліоз, а також тварин, які є хронічними носіями інфекції, є всі шанси загинути від прогресування хронічної хвороби нирок або бути підданими з цієї причини еутаназії. У таких пацієнтів у крові виявляються специфічні антитіла до Borrelia burgdorferi. Є взаємозв’язок між збільшенням кількості антитіл проти Borrelia burgdorferi та розвитком гломерулонефриту у бернських вівчарок.
Діагноз на бореліоз встановлюється на основі даних анамнезу, клінічних симптомів захворювання та результатів лабораторних досліджень. Збудник захворювання важко
виявляється в крові, сечі та спинномозковій рідині. Для діагностики бореліозу собак можуть бути використані такі методи.
1. Серологічний скринінг (імунофлуоресцентний метод). Є спірним тестом у діагностиці захворювання, оскільки наявність у тварин антитіл не дає можливості оцінити ні давність захворювання, ні його перебіг. З іншого боку, інфекція може бути виявлена на доклінічній стадії хвороби до імунопатологічної дії наклубочковий апарат нирок та створити прецедент
для подальшого контролю стану пацієнта. Присутність антитіл до Borrelia burgdorferi не є доказом того, що клінічні порушення спричинені борелією.
2. Імуноферментний аналіз (ІФА, англ. enzyme-linked immunosorbent assay – ELISA). Імунодіагностичні тести виявлення імуноглобулінів із застосуванням специфічних сироваток. Високі титри імуноглобулінів до Borrelia burgdorferi знижуються після курсу антибіотикотерапії, проте їх високий титр через 6 місяців і пізніше після терапії можуть бути показником поширення борелій, що вижили в організмі. Можуть бути також перехресні хибнопозитивні реакції з іншими бактеріями, наприклад, лептоспірами. Чотириразове підвищення титрів свідчить на користь бореліозу.
3. Імуноблот (імуноблотинг).
Високоспецифічний та високочутливий референтний метод, що підтверджує діагноз для пацієнтів із позитивними чи невизначеними результатами аналізів на бореліоз. Цей метод
виявлення антитіл до окремих антигенів збудника ґрунтується на постановці ІФА на нітроцелюлозних мембранах, на які у вигляді окремих смуг нанесені специфічні білки, розділені гель-електрофорезом. Якщо є антитіла проти певних антигенів, з’являється темна лінія у відповідному локусі стрипу. Унікальність імуноблоту полягає в його високій інформативності та достовірності одержуваних результатів. Антитіла класу Ig G до Borrelia burgdorferi можуть виявлятися на 1–3 тижні після інфікування, за антитілами класу Ig M, пік Ig G – через 1,5–3 місяці. Антитіла до Borrelia burgdorferi часто не виявляються на ранній стадії захворювання або за рано призначеної антимікробної терапії. Негативний результат серологічних тестів на ранніх стадіях інфекції не є підтвердженням її відсутності і вимагає повторної перевірки в динаміці через 2–4 тижні. Антитіла класу Ig G циркулюють у кровітривалий термін (від кількох місяців до кількох років), навіть після успішної антимікробної терапії та лікування інфекції. Імунітет проти Borrelia burgdorferi не є стерильним. Специфіка ІФА тестування антитіл до Borrelia burgdorferi в даний час досягає 95 %, тому що неспецифічні реакції, перехресне реагування з антигенами інших бактерій можуть приблизно в 5 % випадків давати хибно-позитивні результати. або парезом.
Через труднощі в постановці діагнозу антибактеріальні препарати при бореліозі часто застосовуються емпірично, діагностична оцінка стану проводиться за лікувальним ефектом.
Наприклад, при лайм-артриті покращення стану відбувається протягом 24–48 годин після початку протимікробної терапії. Найбільший успіх лікування досягається у початковій стадії захворювання. Клінічні поліпшення стану собак слід оцінювати дуже обережно, оскільки клінічні симптоми можуть рецидивувати. Для лікування бореліозу використовуються різні антибіотики. У гуманній медицині зазвичай надається перевага антибіотикам цефалоспориного ряду, у лікуванні собак препаратом вибору є доксициклін.
У Північній Америці та деяких країнах Європи застосовуються вакцини проти бореліозу собак відомих компаній Merck, Pfizer, Bioveta, Merial та Virbac. Для боротьби з іксодовими кліщами застосовуються репеленти та едалтициди в топікальній (краплі на холку, спреї) або пероральній формі (таблетки). Таким чином, діагностика та лікування бореліозу у собак є дуже складною клінічною проблемою. У майбутньому вирішення цієї проблеми полягає у створенні системи профілактики із застосуванням вакцин.
Список літератури:
