30.11.18

1

Парвовірусна інфекція свиней — небезпека для господарств

Лець В.П.

ТОВ «ЕВРОВЕТ»

Парвовірусна інфекція свиней-небезпека для господарств.

Незалежно від виробничої потужності свинарських господарств, показники їх економічної ефективності мають пряму залежність від основних показників відтворення стада. Будь-які проблеми репродукції (неплідність або малоплідність кнурів та свиней, низький коефіцієнт запліднюваності, народження нежиттєздатного приплоду, аборти та мертвонародження) призводять до значних економічних збитків .

 

З усіх вірусів, що викликають порушення відтворювальної функції свиноматок (парво–, ентеро–, рео–, аденовіруси, вірус хвороби Ауєскі, класичної чуми свиней, грипу), парвовірус свиней є найбільш частим етіологічним фактором синдрому SMEDI (від англ.: Stillbirth – мертвонароджуваність, Mummification – муміфікація, Embrionic death – загибель ембріонів, Infertility – неплідність), який в останні 10–15 років поширився у багатьох розвинутих країнах світу.

 

Парвовірусная хвороба (інфекція) свиней  (ПВІС), (англ. — Porcine parvovirus infection) – контагіозна хвороба, клінічно проявляється тільки у супоросних свиноматок і характеризується прохолостами, народженням муміфікованих плодів, мертвих і слабких поросят, і, рідше, абортами.

ПВІС викликає  ДНК-вірус, що належить до сімейства Parvoviridae.  Збудник дуже стійкий у навколишньому середовищі, де може зберігатися до 6 місяців не втрачаючи вірулентності. Витримує температуру 60 °С протягом години; при 80 °С інактивується за 5 хвилин. Зберігає свою життєздатність в широкому діапазоні рН — від 3 до 9. Вірус резистентний до більшості дезінфікуючих розчинів.

 

Джерелами збудника ПВІС є хворі тварини, які виділяють вірус у зовнішнє середовище з фекаліями (до 2 тижнів), сечею, носовими і вагінальними секретами, абортованими і мертвонародженими плодами, плацентою.

 

Зараження відбувається статевим, аліментарним і повітряно-крапельним шляхами, а також через кров при масових обробках тварин, що проводяться з порушенням асептики і антисептики, в родильному відділенні при травмуванні родових шляхів, при кастрації поросят та ін.

 

Статевий шлях зараження — один з основних при ПВІС, оскільки вірус знаходиться в спермі кнурів протягом 2-3 тижнів після зараження. У перший тиждень після зараження вірус накопичується в крові і тканинах паренхіматозних органів з різко вираженою проліферативною активністю. В період вірусемії він проходить через плаценту і інфікує ембріони або плоди. Трансплацентарне зараження плодів призводить до їх іммунотолерантності, і народжені від хворих маток тварини, виділяють вірус у навколишнє середовище до 8 міс, деякі з них можуть бути довічними носіями збудника.

 

У стаціонарно неблагонолучних господарствах порушення репродуктивної функції частіше спостерігається у ремонтних свинок, осіменіння яких, як правило, закінчується безрезультатно. Поросята, народжені живими від таких свиноматок, відрізняються малою масою тіла (500-700 г), анемічні, не приймають молозиво і гинуть на 2-3-й день життя.

Сприйнятливі до парвовірусу поросята раннього віку, захворювання у них протікає безсимитомно, але вони виділяють вірус у зовнішнє середовище і при спільному утриманні інфікують здорових тварин.

 

Внаслідок низки причин, що обумовлюють зниження резистентності організму (погіршення умов утримання та годівлі, виникнення у стаді захворювання, що викликає стан імунодефіциту), а також при завезенні не імунних племінних тварин, ця хвороба протікає гостро. Запліднюваність маток знижується і становить 25-37%, а мертвонароджуваність зростає до 100%.

 

У деяких свинарських господарствах, частіше в дрібних і середніх (фермерських і підсобних), ПВІС являє собою стаціонарну інфекцію і протікає в безсимитомній формі. У перший тиждень після зараження іноді спостерігають короткочасне підвищення температури тіла. Клінічно захворювання проявляється тільки у супоросних свиноматок і характеризується загибеллю ембріонів, повторним приходом свиноматок в охоту після осіменіння, народженням мертвих і слабких поросят.

 

Якщо свиноматка поросна і зараження відбулося вперше, то можна побачити клінічну картину. В залежності від  того в який період  супоросності відбулося зараження, вірус призводить до різних патологій.

 

Вірус, потрапивши в організм свиноматки, в перший тиждень накопичується в крові і тканинах паренхіматозних органів. В період вірусемії він проходить через плаценту і інфікує ембріони або плоди. Якщо інфікування ембріонів відбувається в перші 10-14 діб після запліднення (коли вони імплантуються в слизову оболонку матки), це призводить до часткової  загибелі та розсмоктування. з послідуючим поверненням свиноматки в охоту. Якщо загинули не всі ембріони, то супоросність протікає без ускладнень, але закінчується народженням малої кількісті поросят в гнізді.

 

Якщо плоди  інфікуються з 2-х тижневого до 35-денного віку (ембріональну фазу), коли ще не почався розвиток кісткової тканини, то частина зародків також  розсмоктується (лізується).

 

 

Клінічно це проявляється малочисельними опоросами, а при повному лізисі ембріонів – перегулами й поверненням свиноматки в охоту.

Якщо ж зараження плодів відбувається у віці 35—70 днів, (в плодову фазу, яка характеризується кальціфікацією скелету плоду), то це призводить до зневоднення плода, його муміфікації. Передача вірусу від одного до іншого плоду проходить повільно, в зв’язку з цим вони гинуть на різних стадіях розвитку. За звичай, не всі плоди вражаються вірусом, і при опоросі народжуються муміфіковані плоди різної величини, мертві, слабі  та нормальні поросята.

 

 

Проникнення збудника парвовірусу через плаценту в більш пізні періоди супоросності ( 70-101 день) не призводить до загибелі плодів і закінчується народженням живих поросят, оскільки в цей період їх організм вже імунокомпетентний. Але вони залишаються вірусоносіями по життєво.

 

При ПВІС типовими клінічними проявами захворювання є муміфіковані поросята різних розмірів — від 3 до 16 см. Муміфіковані поросята розміром понад 16 см жодного відношення до парвовірозу не мають. Причиною появи таких плодів може бути хвороба Ауєскі, РРСС, недостатнє живлення плодів в багаточисельних опоросах.

Отже, одна з ознак захворювання на парвовірус — малий розмір гнізда при опоросі. Іноді саме гнізда до 6 поросят є першою ознакою наявності парвовірусної інфекції в стаді. Окрім того — анеструс у свиноматок, пізні перегули (причиною цього можуть бути порушення техніки осіменіння, режиму освітлення, годівлі в перші 70 днів та інфекція РРСС).

Діагностику захворювання здійснюють комплексним методом на підставі епізоотологічних даних, симптомокомплексу хвороби з ознаками порушення відтворювальної здатності свиноматок.

До основних технологічних показників, на яких ґрунтуються висновки про рівень парвовірусної інфекції в стаді і які постійно потрібно контролювати, належать такі:

  • кількість народжених живими поросят (у нормі) — 11,5 та більше;
  • кількість опоросів, де народилося менше 9 поросят — не більше 10% по стаду (для ремонтних маток — на рівні 15—18%);
  • кількість мертвонароджених поросят (у нормі) — 4—5%;
  • кількість муміфікованих поросят (у нормі) — менше 0,6%.
  • Варто також уважно передивитися увесь послід, щоб не пропустити муміфікати завдовжки 3 см;
  • холостих маток при постановці на опорос — не більше 1% (поросні матки без поросят можуть бути наслідком інфікування з 4-го по 35-й день та лізису плодів);
  • затримка виникнення повторної охоти після лізису ембріонів спостерігається у 4% й більше свиноматок.

Остаточний діагноз ставлять за результатами лабораторного дослідження.

 

Для лабораторного дослідження необхідно направляти сироватку крові від новонароджених поросят до прийому ними молозива, рідину з грудної та черевної порожнин мертвонароджених поросят, а також сироватку крові від свиноматок з порушеною репродукцією через 1 міс після опоросу. Для вірусологічних і молекулялярно-генетичних (ПЛР) досліджень – абортовані плоди  (необхідно доставляти свіжими або в замороженому вигляді).

 

Діагноз на ПВІС підтверджується якщо:

1) якщо в транссудаті мертвонароджених або в сироватці крові поросят, які не споживали  молозиво, виявляють специфічні антитіла в діагностичних титрах.

2) в патматеріалі виявлено вірус (геном) ПВІС.

 

Наявність антитіл в сироватці крові свиноматок і кнурів, які раніше  не були вакциновані проти ПВІС, свідчить про їх перехворювання в ранньому віці, та циркуляцію парвовіруса серед сприйнятливих тварин.

Парвовірусну інфекцію свиней слід диференціювати від ряду захворювань, що супроводжуються порушеннями репродуктивної функції свиноматок  таких як лептоспіроз, РРСС, хламідіоз, мікоплазмоз.

Оскільки лікування не розроблено, то найефективнішими методоми боротьби з цією інфекцією є дотримання, загальних ветеринарно-санітарних заходів та специфічна профілактика (щеплення).

 

Компанія Bioveta a.s. (Чехія) розробила ефективні моно – та полівалентні  вакцини, в склад яких входить компонент парвовірозу:

  • Парвозін-Оль, Parvosin-Ol
  • Парвоеризін, Parvoerysin
  • Біосуіс Парво Л (6), Biosuis Parvo L (6)
  • Вакцини призначені для активної імуннізації свиноматок, ремонтних свинок, в тому числі,  хряків проти парвовірозу.

 

Парвозін-Оль вакцина інактивована проти парвовірозу свиней. Одна доза (2 мл) вакцини містить інактивований штам парвовірусу. Вакцину застосовують шляхом внутрішньом’язових ін’єкцій.

Ремонтні свинки та свиноматки: Первинна вакцинація: за 2-4 тижні до парування. Подальші ревакціинації завжди проводяться однією дозою вакцини за 2-4 тижні до парування.

Хряки: Первинна вакцинація: не пізніше, ніж за 2 тижні до парування або залучення хряка до штучного осіменіння.

Для підтримання високого рівня імунітету тварин ревакцинують однією дозою вакцини щопівроку.

   

Парвоеризін – вакцина інактивована проти парвовірозу та бешихи свиней. Одна доза (2 мл) вакцини містить: парвовірус інактивований, три інактивовані штами типу 2 бешихи свиней та один інактивований штам типу 1 бешихи свиней. Вакцину застосовують у дозі 2 мл на тварину шляхом внутрішньом’язових ін’єкцій у ділянку шиї за вушною раковиною.

Ремонтні свинки та свиноматки: Первинна вакцинація: за 2-4 тижні до парування. Подальші регулярні щеплення завжди проводяться однією дозою вакцини за 2-4 тижні до парування.

Хряки: Первинна вакцинація: не пізніше, ніж за 2 тижні до парування або залучення хряка до штучного осіменіння. Для підтримання імунітету тварин ревакцинують однією дозою вакцини щопівроку.

   

Біосуіс Парво Л(6) – вакцина інактивована проти парвовірозу та лептоспірозу свиней. Одна доза (2 мл) вакцини містить: інактивований штам  парвовірусу, та шість штамів лептоспірозу: Leptospira ротона, Leptospira Hardjo Leptospira Bratislava, Leptospira grippotyphosa, Leptospira icterohaemorrhagiae, Leptospira canicola.

Вакцину застосовують у дозі 2 мл шляхом внутрішньом’язових ін’єкцій у область шиї за вушною раковиною. Свиноматки та ремонтні свинки:

Основна вакцинація проводиться дворазово з інтервалом 10-14 днів.

Перша вакцинація за 5-6 тижнів до парування.

Друга вакцинація — за 2-3 тижні до парування.

Подальша регулярна ревакцинація завжди проводиться однією дозою вакцини за 2-3 тижні до парування.

Хряки: Основна вакцинація (Первинна):

Перша вакцинація за 5-6 тижнів до першого парування або збору сперми.

Друга вакцинація: — за 2-3 тижні до першого парування або залучення хряка до штучного осіменіння. Для підтримання імунітету ревакцинують  завжди однією дозою вакцини через кожні 4 місяці.

В стадах,  де недотримуються схеми профілактики парвовірусної інфекції, одразу помітні погіршення технологічних показників та є клінічні прояви хвороби в свиноматок різного віку.

 

Список використаної літератури:

  1. Довідник лікаря ветеринарної медицини / П.І.Вербицький, П.П. Достоєвський, В.О.Бусол, та ін.,—К.:Урожай, 2004.-c.77 — 103
  2. Инфекционная патология животных: /А.Я. Самуйленко. – М.:РАСХН, 2009.
  3. Болезни свиней диагностика и эффективное лечение / док. Альфред Грисслер, док. Томас Фогльмайр – К. ООО «Аграр Медиан Украина» с. 53-57.
  4. Спеціальна епізоотологія / Каришева Л.Ф. «Виша освіта», 2002. -701с.
  5. Факторні хвороби с/г тварин / Авт.: В.П. Литвин, Л.В. Олійник, Л.Є. Корнієнко та ін.; За ред.: В.П. Литвина, Л.Є. Корнієнка. — Біла Церква : Білоцерк. держ. аграр. ун-т, 2002. — 367 с. — Бібліогр.: с. 341-366.
  6. Інфекційні хвороби свиней/ Кравців Р, Злонкевич Я.В. Львів, 1999. – с. 272
  7. Вирусные болезни животных/ В.Н Сюрин, А.Я. Б.В. Соловьёв, Н.В. Фомина Москва, 1998. с.
  8. Епізоотологія з мікробіологією/ Бакулов І.А. К.: «Агропромиздат», 1987. — 415с.
  9. http://www.agrotimes.net/journals/article/i-znovu-pro-parvovirus
  10. http://jak.magey.com.ua/articles/referat-parvovirusna-hvoroba-svinej-bank-referativ.html

Парвовірусна інфекція свиней — небезпека для господарств